Пряма трансляція через Інтернет (продовження)



Сталося так, що на минулій роботі наше спільне високе начальство вирішило організувати пряму трансляцію через Інтернет якогось чергового заходу. А тут (на радість чи ні) у мого безпосереднього начальства - день народження! Вирішуємо так: з честю "відстрілятися" по трансляції, згорнути всю апаратуру, культурно випровадити гостей і в тому ж приміщенні (при закритих дверях, що називається) чинно собі зі спокійною совістю відсвяткувати цю подію.

Треба сказати, що шеф у нас був в такі моменти - душа нарозхрист. Не поскупився і на цей раз. Неофіційна частина обіцяла бути довгою і пишною і подальша плідна робота на благо установи явно не передбачалася. Що нас, природно, дуже влаштовувало :)

Підготовка до прямої трансляції через Інтернет почалося, як кажуть, за планом: з ранку прийшов трохи раніше, встановив в кутку на штатив нашу інтернет-камеру, підвів до неї мережевий кабель, харчування, перевірив мережеве з'єднання, віддалено "зайшов" на неї в режимі перегляду відео. Краса - все працює, як імпортні годинник :)

Поки туди-сюди перекрутилися, запрошені стали збиратися. Всі розсілися, значить, і почали непоспішаючи. Виступає перший доповідач, другий, третій... Все йде своєю чергою. Я сиджу на стільці біля дальньої колони... Як би підтримку тих, значиться, забезпечую заходу :)

Бачу - до камери нашої люди з Інтернету підключилися (ми їм заздалегідь її адреса і час початку прямої трансляції через Інтернет повідомили). Камера - справно собі транслює, лектор - бубонить щось під ніс, я - біля колони кимарю... тепло в приміщенні, і свіжо, як в літній вечір на даху багатоповерхівки... благодать :)

Розморило мене до кінця нашого заходу таки грунтовно. Ну не можу я довго слухати, коли хтось гундит собі під ніс безупинно! Тим більше, коли знаєш, що зовсім скоро така неофіційна частина намічається :) От дивлюся, мій напарник теж совається на стільці так поглядає на годинник.

Дочекалися таки закінчує виступати останній лектор, відповідає на кілька формальних питань аудиторії, потім виходить наш "ведучий" і пару пропозицій згортає офіційну частину заходу. З поняттям людина. Ще б! Адже на неофіційну частину він теж запрошений :)

В міру швидко, але ввічливо, выпроваживаем ми всіх гостей із залу, закриваємо двері і починаємо з моїм шефом кульки з усякими ласощами розпаковувати. Хто цією справою не зайнятий - столи спішно розставляють... готуються, значить, і таким чином, як би, нас квапить. Дивлюся начальник мій усміхається про себе. Теж розуміє і бачить, що, мовляв, не терпиться людям... стільки часу чекали :)

І ось - ми накрили кілька столів (людина на дванадцять вийшло, не менше!), розсілися... Перший тост пішов. За іменинника. Як годиться. Закуски - море, в скляних стаканчиках - по саму кромку налито, того й гляди - расплескаешь... Ех, полетіло... як пташка :)

Сидимо ми так, значиться, вже з годину, мабуть, сидимо. І тут мені мій начальник, жартома так, каже: "добре, що ти, Андрію, нашу Інтернет-вимкнув камеру, а то б ми зараз цей банкет на все наше установа Інтернет додачу транслювали!"

Засміялися ми з ним разом і тут же забули.... І тут я розумію, що камеру я-то після нашої прямої трансляції через Інтернет не вимикав! Штовхаю в бік свого помічника: може він вимикав, тихенько так питаю? За розширеним його очам і муканню розумію, що не вимикав...

В моїй голові в той момент якась порожнеча утворилася. І не було там ні думок про те, що високе начальство нас всіх звільнить, ні про те, що гарний ми шефові подарунок на день народження влаштували, а натуральна - порожнеча і розуміння того, що треба щось терміново робити.

Встаю я, значиться, на весь зріст над столом і так голосно заявляю, що на всяк випадок я камеру зі штатива приберу. А то вона мовляв нам для наступній прямій трансляції через Інтернет знадобиться, а в такому веселому стані ми її не дай бог на підлогу перекинути можемо.

Подивилися на мене так дивно пару чоловік, але уваги не звернули. Підходжу я до камери, выдергиваю першим ділом мережевий кабель, потім - харчування і прикидаю бачив нас хтось чи ні? Якщо бачили свої (локальної мережі), то вже повинні були давно передзвонити попередити або почати стукати в двері, а якщо бачили з Інтернету? Коли і як це ще нам всім відгукнеться?

Ось з такими думками повернувся я до спільного столу і, мабуть, тільки у мене одного до закінчення того свята душа була не на місці".

Але в підсумку нам усім пощастило! Ніхто, як виявилося, нічого не бачив (немає у нашого народу звички сидіти в залі і додивлятися до кінця титри на екрані :)), а якщо бачив - не сказав. Високе начальство усно подякувало нас всіх за чергову успішно проведену пряму трансляцію через Інтернет і всі залишилися дуже задоволені. А я - так тим більше!

Ось таку "байку" я хотів Вам сьогодні розповісти. А в кожному оповіданні, як водиться, своя мораль присутня: системні адміністратори, - будьте уважніше! :)

А ось що буває, коли системний адміністратор занадто розслабляється і починає думати, що у нього все під контролем: